Начало >> Учеба >> Професійна адаптація співробітників органів внутрішніх справ

Професійна адаптація співробітників органів внутрішніх справ

Печать
Оглавление
Професійна адаптація співробітників органів внутрішніх справ
Етапи професійної адаптації до служби в органах внутрішніх справ
Оцінка успішності адаптації молодого працівника

ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА РОБОТА ПСИХОЛОГА ПО ЇЇ ФОРМУВАННЮ

І. Cуть та зміст процесу професійної адаптації молодих працівників до служби в органах та підрозділах внутрішніх справ.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства все гостріше постає проблема забезпечення надійності функціонування всіх ланок державної влади. Це в повній мірі стосується органів і підрозділів внутрішніх справ на які покладено почесне, але водночас відповідальне і непросте завдання захисту суспільства від злочинних посягань. Успішне виконання цього завдання напряму залежить від готовності та спроможності кожного працівника на належному рівні виконувати свої професійні обов’язки.
Щороку лави органів та підрозділів внутрішніх справ поповнюються тисячами молодих працівників, які приходять на зміну старшому поколінню правоохоронців. Нерідко їх адаптація до умов службової діяльності проходить непросто, про що свідчить досить висока кількість звільнених на першому році служби, порушень дисципліни і законності, недостатня результативність роботи деяких молодих працівників.
Тому одним з найважливіших напрямків роботи з персоналом є забезпечення професійної адаптації молодих фахівців до умов професійної діяльності.
Психологічний аспект адаптації полягає в пристосуванні людини як особистості до існування в суспільстві у відповідності з його вимогами і власними потребами, мотивами, схильностями та інтересами. Соціальна адаптація включає в себе такі важливі компоненти як адаптація до умов проживання, громадської групи (класу, прошарку населення, професійної групи), сім’ї, трудового колективу тощо.

Професійна адаптація – це пристосування людини до нових для неї умов праці, оволодіння особистістю ціннісними орієнтаціями в межах професії, освідомлення основних мотивів та головної мети в новій для індивіда діяльності, зближення внутрішніх, суб’єктивних норм людини та професійної групи, засвоєння основних компонентів професійної діяльності (завдань, способів, засобів, результатів та умов).
При зміні однієї з цих умов відбувається перебудова адаптаційних механізмів з урахуванням більш високих вимог, які пред’являються до індивіда оточуючим середовищем.
Без професійної адаптації неможливе забезпечення професійної надійності персоналу органів внутрішніх справ, яка полягає у здатності працівників впевнено, успішно та ефективно, з дотриманням вимог чинного законодавства та службової дисципліни, виконувати свої функціональні обов’язки як за звичних умов професійної діяльності, так і за екстремальних умов.

1.1. Складові професійної адаптації.

Професійна адаптація молодого працівника виявляється у його пристосуванні та звиканні до характеру, режиму та умов праці, у певному рівні оволодінні фаховими знаннями, вміннями та навичками, у формуванні необхідних професійних якостей особистості, які потрібні для успішного оволодіння даною спеціальністю і включає в себе такі компоненти:

  • Адаптація до змісту діяльності.
  • Адаптація до умов діяльності.
  • Адаптація до службового колективу.
  • Адаптація до стосунків з керівництвом.
  • Включення в первинну (малу) групу колег.
  • Включення в процеси саморозвитку (розвиток мотивації, оволодіння професійними знаннями, становлення професійних вмінь, навичок і т.п.).

Відсутність  хоча б одного з компонентів призводить до порушення цілісності всього процесу і не дозволяє говорити про успішність адаптації в цілому та може в подальшому призводити до низької ефективності та якості оперативно-службової діяльності, дисциплінарним порушенням, явищам психічної дезадаптації, аж до формування кризових психологічних станів у молодих працівників.

1.2. Головні суб’єкти професійної адаптації.

Головними суб’єктами, які задіяні в процесі професійної адаптації молодих працівників ОВС та визначають її результативність, є:

  • Керівники органів та підрозділів внутрішніх справ.
  • Працівники кадрових апаратів та відділів по роботі з персоналом.
  • Наставники.
  • Працівники Центрів (групи) практичної психології.

Об’єднання зусиль керівника, наставника, працівників кадрового апарату, психолога та планування процесу адаптації молодого працівника до умов професійної адаптації дозволяє, з одного боку, зменшити можливість помилок, невдоволення, розчарувань, які пов’язані з першими кроками в службовій діяльності та можуть в подальшому призвести до проявів негативних явищ (пияцтва, професійної деформації), а з іншого боку сприяє зниженню плинності кадрів, покращенню професійної підготовки особового складу, забезпеченню професійної та соціально-психологічної надійності молодого працівника.
За кожним молодим працівником, вперше прийнятим на роботу до органу (підрозділу) внутрішніх справ, тимчасово закріплюється наставник з числа працівників цього органу (підрозділу).
Головною метою наставника є забезпечення поступальної передачі підшефному професійного досвіду і майстерності, підтримка професійного становлення молодого працівника, формування у нього належних особистісних і ділових якостей, необхідних для ефективної службової діяльності.

1.3. Психологічні чинники підготовки і планування роботи наставника.

Наставниками призначаються найкращі працівники органів, підрозділів внутрішніх справ, які:

  • добиваються високих показників в роботі;
  • комунікабельні, належно взаємодіють в колективі;
  • користуються авторитетом і повагою у керівництва і колег по роботі;
  • мають розвинені особистісні та ділові якості;
  • суворо дотримуються вимог дисципліни і законності;
  • володіють педагогічним хистом.

Працівнику, який збирається стати наставником, доцільно спрогнозувати свою успішність в цій якості, оперативно скоригувати недоліки, набути і зміцнити необхідні знання. Найкраще це зробити за допомогою фахівця-психолога, який може надати конкретні рекомендації щодо:

    • розвитку психологічних знань наставника;
    • використання основних прийомів психолого-педагогічного впливу;
    • методів саморегуляції та самовиховання наставника;
    • способів вивчення особистості підшефного;
    • врахування психологічних якостей, рис і особливостей підшефного для налагодження оптимальної взаємодії та забезпечення успішної адаптації тощо.

Наставник може готуватися до роботи з підшефним і самостійно. Корисною є власна критична самооцінка наставника. Майбутній наставник має бути здатним передавати свій досвід, навчати і виховувати підшефних в ході спільної діяльності, планувати і контролювати їхню діяльність, успішно спілкуватися з підшефними, надавати їм приклад і словом і ділом, мати міцні знання в галузі тих нормативних документів, якими керується служба в якій він працює, добрі навички володіння необхідними озброєнням, спецзасобами та технікою, що використовуються в службовій діяльності, належно взаємодіяти з керівництвом, товаришами по службі, колегами з інших служб, підлеглими.
Наставник повинен мати власну позитивну психологічну мотивацію щодо служби в органах внутрішніх справ взагалі та здійснення ним функцій наставника, зокрема, чіткі переконання щодо потрібності роботи правоохоронців для суспільства.
Він має міцно володіти сам тими знаннями і навичками, яким збирається вчити підшефного, слідувати тим ідеалам і установкам, до яких його закликатиме.
Беззаперечним залишається правило: найкращий приклад для підлеглого є особистий приклад керівника, а для підшефного – наставника.
Наставник має вільно і невимушено спілкуватися з підшефним. Він повинен бути контактним, належно взаємодіяти в колективі органу, підрозділу, служби, співпрацювати з іншими суміжними органами, підрозділами, службами.
Наставник має працювати самостійно і разом з працівниками служби психологічного забезпечення та іншими фахівцями над тими питаннями, в яких відчуває невпевненість, над тими своїми якостями, які критично оцінюються іншими.
Наставник повинен відчувати щиру особисту зацікавленість у підготовці підшефного, сприймаючи його як свого спадкоємця в професійній діяльності.
Завданням діяльності органів внутрішніх справ є підтримання громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, що здійснюються за допомогою специфічних методів і прийомів. Тому ефективність діяльності колективу стає реальною тільки через деякий час. Одночасне вирішення слідчих, оперативно-розшукових, експертних, виховних та інших завдань вимагає певного інтелектуального настрою як окремих співробітників, так і всього колективу.     



 
« Проблемные вопросы разграничения форм соучастия и определения их признаков   Профессиональная мораль работника правоохранительных органов »