РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВІДМЕЖУВАННЯ ХУЛІГАНСТВА ВІД ПОДІБНИХ ЗЛОЧИНІВ

2.1. Особливості розмежування хуліганства від адміністративних правопорушень

На стогоднішній день, на відміну від кримінально караного, дрібне хуліганство, яке є адміністративним правопорушенням (ст. 173 КАП), може діставати вияв у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян тощо, інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян. З декриміналізацією в новому КК простого хуліганства під поняття дрібного хуліганства підпадають і випадки грубого порушення громадського порядку, які не відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
До прийняття нового КК України 2001 року важливо було проводити розмежування мiж кримiнально карним хулiганством i хулiганством, вiдповiдальнiсть за яке настає за кодексом про адмiнiстративнi правопорушення. Із прийняттям нового КК дане положення втратило своє практичне значення. Наразі все дрібне хуліганство є адміністративним правопорушенням. Стаття 173 КУпАП зазначає, що дрiбне хулiганство - це нецензурна лайка в громадських мiсцях, образливе чiпляння догромадян та iншi подiбнi дii, що порушують громадський порядок i спокiй громадян. При розмежуваннi кримiнально-караного хулiганства i дрiбного хулiганства потрiбно було всебiчно враховувати такi обставини i суб’єктивнi ознаки, як характер i розмiр порушення громадського порядку (форма, тривалiсть), обставини скоєння хулiганських дiй (час, мiсце та iншi умови), наслiдки хулiганських дiй, кiлькiсть потерпiлих, а також особу винного, мотив i мету його дiй. При дрiбному хулiганствi дiї винного хоча i порушували громадський порядок, але не являли великої небезпеки для суспiльства i не спричиняли суттевої шкоди охоронюваним законом правам i iнтересам. При кримiнально-карному хулiганствi порушення громадського порядку було грубим, що надавало дiям винного ту ступiнь суспiльної небезпеки, яка вiдрiзняло хулiганство, каране в кримiнальному порядку, вiд дрiбноого хулiганства, що є адмiнiстративним проступком. Лише об’єктивне вчинення всiх ознак, взятих в сукупностi, давало можливiсть встановити, чи мав вчинок характер дрiбного хулiганства чи характер суспiльно-небезпечного. М.Л.Наклович справедливо зазначав, що нецензурна лайка, яка в принципi, i вважається дрiбним хулiганством, переростає в кримiнально-карне хулiганство, якщо буде довготривалою, i тому, надовго порушить спокiй громадян.
Кожне десяте хуліганство є груповим. Вивчення структури груп і характеру зв’язків між учасниками показало, що що переважна більшість з них виникла випадково на грунті природного потягу молоді до взаємного спілкування з метою сумісного проведення вільного часу особливо увечорі. Склад таких груп змінювався, але соціальні зв’язки між учасниками спочатку відзначалися нестійкістю. Проте в подальшому, під впливом найбільш активних учасників, які були старші за віком, відзначалися стійкістю антигромадських поглядів і виступали вантажки. Чимало груп хуліганів виникло на грунті спільного вживання спиртних напоїв. Злочинні зв”язки в таких групах носили більш тривалий характер. Співучасники добре знали один одного, діяли з більшою рішучістю і зухвалістю, що вказує на підвищену небезпечність і злісний характер вчинених ними хуліганських дій.
Характернbv e цьому відношенні є хуліганська група з чотирьох чоловік, яка діяла в Мінському районі місті Києва. Групу очолював тридцятирічний рецидивіст Ш., який втягнув у злочинну діяльність свого товариша по чарці – забійника Г., і двох неповнолітніх сусідів, учнів професійно-технічного училища. Учасники групи систематично пиячили, неоднарозово порушували громадський порядок, учиняли бешкети і скандали. Одного разу після розпиття спиртних напитків вони вчинили групову бійку, під час якої заподіяли матеріальну шкоду і нанесли ножове поранення невідомому їм громадянину. Суд засудив хуліганів до позбавлення волі, а оргпнізатор групи Ш., одержав більш суворе покарання ще й за втягування підлітків у злочинну діяльність.
Аналіз обстановки вчинення злочину показує, що хуліганські дії майже завжди починаються без попередньої підготовки, під впливом конкретної ситуації або в н6аслідок внутрішніх спонукань, які керують правопорушником. Підготовчі дії найчастіше носили примітивний характер і зводилися переважно до придбання або виготовлення спеціально пристасованих знарядь нападу. Навіть в тих випадках, коли хуліганські дії супроводжувалися застосуванням знарядь нападу ( палиці, каміння, ножі побутового призначення), вони здебільшого підбиралися правопорушниками тут же на місці злочину.
Звертає на себе увагу й інше. По вивчених справах мали місце лише окремі поодинокі випадки, коли хулігани приховували сліди злочину. Ця обставина має важливе значення, оскільки полегшує дії правцівників органів розслідування по встановленню слідів злочину, особи правопорушника і обставини. Що сприяли хуліганському вчинку 1.
Наведені дані про характер злочинних угрупувань, про місце, час та обставини вчинення хуліганства вказують на необхіднсть дальшого поліпшення профілактичної роботи державних адміністративних органів, зокрема органів дізнання і слідства, по своєчасному запобіганню підготовлюваних і негайному припиненню розпочатих злочинів. Між тим, матеріали дослідження свідчать про те, що деякі працівники міліції і слідчи не завжди своєчасно реагують на відомі випадки хуліганства, часом не вживають заходів до їх відвернення, що створює обстановку безкарності і знижує ефективність кримінальноправової боротьби з ними.
Раніше двічі судимий за крадіжку і злісне хуліганство гр П. Після повернення з місць ув’язнення в місті Києв на роботу не влаштувався, систематично пиячив і вів паразитичний образ життя. Протягом місяця він двічі вчинив хуліганські дії, проте органи міліції на них не реагували. Відчуваючи безкарність, хуліган ще більше розбещився і через два місяці вчинив зухвале хуліганство. Лише після третього хуліганського вчинку, який відзначався винятковим цинізмом, правопорушника притягли до кримінальної відповідальності.
За даними анкетного обслідування, 96,4 % осіб, які вчинили кримінальнокаране хуліганство, становили чоловіки і лише 3,6 % - особи жиночої статі.
Особи, які вчинили хуліганство, за віком характеризуються такими даними: 18 – 25 років – 41,3 % , 26 – 30 років – 16, 8 %, 31 – 35 років – 11, 6 %, 36 – 41 років – 11, 3 %, 40 – 50 років 10, 6 %, понад 50 років – 4, 1 %. Неповнолітні хулігани у віці від 14 до 18 років, за даними вибіркового дослідження, становлять лише 4, 3 %. Отже , майже дві третини хуліганських дій вчинили особи чоловічої статі, у віці до 30 років, причому із збільшенням віку відзначалася тенденція до скорочення кількості осіб, засуджених за хуліганство 2.
Серед причин і умов, які сприяють хуліганству, особливе місце займає алкоголізм. Одержані при нашому дослідженні дані свідчать про те, що 95 % осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за ст. 206 КК України, вчинили хуліганські дії в стані алкогольного сп”яніння. Аналіз конкретної ситуації, при яких вони сталися, дає підстави твердити, що перебування правопорушника у нетверезому стані було однією з обставин, яка в тій чи іншій мірі сприяла хуліганству.
Отже, профілактика хуліганства має бути тісно пов’язана з викорененням пияцтва, яке, в свою чергу, значною мірою залежить від рівня боротьби з алкоголем.
Серед загального числа осіб, засуджених за вчинення кримінальнокараного хуліганства, неповнолітні, за даними дослідження 4,3%. Анкетування провадилося шляхом вивчення кримінальних справ і обстеження умов життя неповнолітніх хуліганів. При обслідуванні вивчався комплекс питань, пов’язаних з вихованням підлітків у сім’ї, за місцем роботи або навчання та місцем їх проживання. Вивчалася також діяльність державних адміністративних органів по запобіганню хуліганським проявам неповнолітніх, організація боротьби з дитячою бездоглядністю і пияцтвом. Особлива увага зверталася на виявлення різних несприятливих факторів, що негативно позначалися на формуванні особи підлітків і полегшувала становлення їх на злочинний шлях.
Значна увага при анкетуванні надавалась з’ясуванню умов виховання обслідуваних підлітків у сім’ї. Результати дослідження вказують на те, що абсолютна більшість правопорушників проживає у матеріально забезпечених сім”ях, які мають задовільні житлові умови.
Отже, вади сімейного виховання і обставини, що обмежували виховні можливості багатьох сімей, сприяли формуванню в обслідуваних негативних якостей і шкідливих навичок.
Саме так трапилось з сімнадцятирічним Миколою З., який навчався в профтехучилище в місті Києві. Хлопець погано вчився, порушував дисциплину, допускав антигромадськи вчинки. На погану поведінку підлітка впливала несприятлива сімейна обстановка: батько помер, мати тяжко хворіла і, ніхто не займався вихованням хлопця. Незважаючи на такі обставини, адміністрація ПТУ спочатку переселила учня з гуртожитку на приватну квартиру, а згодом виключила з училища. Перебуваючи поза впливом батьків і колективу, Микола безцільно вештався по місту, підпав під вплив антигромадських елементів і вчинив зухвале хуліганство передбачене ч. 3 ст. 206 КК України 1960 року.
Загальновідомо, що алкоголізм – одна з обставин, що сприяє становленню неповнолітніх на шлях правопорушень. При дослідженні цього фактора встановлено, що майже половина підлітків вчинила хуліганські дії в стні сп’яніння. Характерно, що деякі з обслідуваних викрадали горілку. Вино і після розпиття їх вчиняли хуліганство. Боротьба з пияцтвом серед неповнолітніх, як відомо, є частиною загальної проблеми ліквідації алкоголізму в нашій країні.